Очі богів. Як артрозвідка ЗСУ зробила стрибок до знищення "аналаговнету" та "С-400"

Вони завжди були впевнені, що є суперелітою російської армії. Ще в інститутах їм вбивали в голови: "Ви – еліта! Ви – гроза світу!". І коли зрештою вони потрапляють на службу і сідають за пульти своїх комплексів ППО "С-400", то з кожним днем тільки більше впевнюються у власній нездоланності.

Бо що може бути крутішим за "С-400", про який казали по телевізору, що йому "аналогов нет"?

"Знайти цих росіян було неважко. Проте дістатись до них – ось де справжнє випробування", – пригадує в розмові з УП командир взводу безпілотних комплексів 15-ої бригади артрозвідки "Чорний ліс" Костянтин.

Зазвичай "С-400" захищають кількома менш потужними системами ППО, кожна з яких може і має стати смертельною для розвідувальних дронів, які "чорнолісці" використовують для виявлення цілі.

Тому готуватися до місії пілотам необхідно дуже ретельно. Кожен пункт маршруту і можливий маневр краще обговорити до вильоту, бо після зльоту щось змінити буде важко.

Аналіз доступних даних давав загальне розуміння, де в обороні ворога можуть бути прогалини. Але що, як в них у "сплячому" режимі стоять якісь комплекси РЕБу, про які розвідники перед вильотом навіть не здогадувалися? Тому з кожним кілометром польоту дрона напруження операторів росло. Не щодня летиш знищувати "С-400".

Перший дрон ішов за маршрутом, аж раптом – спалах і втрата сигналу. Очевидно, літак збили.

"Взагалі-то посилати другий борт було тупим рішенням. Бо якщо тебе збили перший раз, то значить, ворог працює в активному режимі. Навряд чи вони такі сидять: "А, ну цей збили, йдемо відпочивати". Шанс на таке мінімальний, не більше як випадковість", – пояснює Костянтин, заходячись при цьому щирим сміхом.

Але екіпаж ухвалив "тупе" рішення, підняв у повітря другий літак – і він прорвався! Вражені і щасливі пілоти побачили на екрані установки комплексу "С-400". Але спершу не повірили в те, що бачать.

"В певних районах є "С-300" і "С-400", які постійно роблять якісь маневри, переміщення. А цих ніхто не чіпав, вони були достатньо далеко від лінії фронту – і взагалі розслабились.

Зазвичай росіяни тримають окремо і пускові, і радіолокаційні станції, і командні пункти. А ці настільки обнагліли, що поставили все разом. Ми дивимось на екран: "Та не може такого бути". Але є. Тож нам не лишалось нічого, як одним ударом вразити весь дивізіон", – пригадує командир взводу БПАК.

Російська техніка виявилась і справді непоганою: "С-400" зміг навіть перехопити якісь ракети, випущені по ньому. Але решта долетіли, й палаючі шматки "аналоговнету", описуючи в повітрі химерні низхідні параболи, розлетілись по полю.

Правда, в кожній успішній історії є своя ложка дьогтю. Розрахунок комплексу ППО "Панцир", побачивши яскраві феєрверки замість "С-400", який мав прикривати, екстренно повернувся "з обідньої перерви". Тим часом літачок "чорнолісців" взяв курс назад на базу. Але долетіти йому не судилося. "Панцир" таки виконав свою роботу.

"Шкода, що літак збили. Але він свою місію здійснив. А ця історія у нас не єдина. Ми знищували не лише "С-400", але й "С-300" і "С-350", – пригадує Костянтин.

Ще на початку російського вторгнення в лютому 2022 року кожна з таких перемог виглядала б для ЗСУ не меншою фантастикою ніж "Зоряні війни".

Адже в той момент в українській армії не було ні ракет, здатних вразити подібні цілі, ні дронів, здатних їх виявити. А головне – не було навчених підрозділів, які могли б поєднати БПЛА і ракети в одну систему знищення.

На щастя, в перші тижні великої війни у складі ЗСУ вирішили з коліс створити окрему бригаду артилерійської розвідки, котра і мала виконати таке завдання.

Історія 15-ої бригади "Чорний ліс" може слугувати чудовим тлом для того, щоб побачити, який технологічний стрибок зробила українська армія за роки повномасштабки, як дрони трансформували розвідку і, якщо ширше, змінили саму філософію застосування артилерії.

Кінець літа 2024 року. Заправка на околиці одного з великих міст на сході. Навколо – традиційна для цієї частини світу публіка: усміхнені, але категоричні касирки пропонують каву до заправки, трохи місцевих чоловіків на старих авто, трохи військових, які намагаються триматися разом.

"Це ви до нас у 15-ту?", – звертається до журналіста УП звичайний добродій у цивільному.

Кругле обличчя, помітне черевце, розмашиста простота в рухах. Якраз чудовий типаж для анекдотів про двох кумів чи пасторальних малюнків про козаків. Військового в ньому видає тільки погляд: холодний, оцінюючий, діловий.

"Допиваємо каву і їдемо. Командир на кілька годин затримується, то маємо час, – каже супроводжуючий. – Їдьте за нами, не загубіться".

За нами – це за білим старим авто ще десь із минулого століття. Попри такий поважний вік машина досить швидко маневрує по трасі й заводить нас до бази.

Після порції обіду із запашної запеченої курочки, рясно приправленої часником та спеціями, і кількох міцнющих кав, до нас приїжджає комбриг 15-тки, полковник Олександр Попов.

"У нас частину людей зараз передали в підпорядкування одній штурмовій бригаді. Тому ми швидко змінили всі пункти базування. Бо не дай бог, хтось потрапить у полон, а під російськими тортурами здати базування – це найменше, що можуть вимагати. Краще завчасно перевезти все, ніж потім діставати загиблих з-під завалів. Тому тут зараз майже нікого немає", – розповідає Попов за кавою.

Сам він мало схожий на людину, образ якої виникає в голові при слові "полковник". Попов – підтягнутий молодий військовий. Почав воювати в 2013-му у званні капітана. Був спершу миротворцем у Конго, а після повернення в Україну в 2014 році – в артилерії.

Командував батареєю, яка прикривала вихід українських сил із Дебальцевого. В ході тієї операції працював із нинішнім головкомом ЗСУ Олександром Сирським: на одному командному пункті вони разом потерпали від обстрілів набридливого російського танка, який постійно вискакував, робив кілька пострілів по них і знову ховався.

Десь у 2017 році, в армійському командуванні почалися розмови, що артилерії й ракетним військам потрібен окремий підрозділ, який буде займатися винятково розвідкою.

"Ми зрозуміли, що у нас дуже мало засобів, які можуть насичувати підрозділи ракетних військ і артилерії інформацією. Була диспропорція, яку треба було якось вирішити: і засобів ураження багато, і на той час боєприпасів ще було достатньо, але мізер інформації, куди стріляти? Жодна гармата чи гаубиця не вистрелить, поки ти їй не скажеш, куди саме", – пригадує комбриг.

Головною проблемою було те, що артрозвідка відставала від вимог часу в плані техніки, і ще більше – в плані оперативності та взаємодії різних підрозділів.

Паралельно з цим після російської агресії починалася епоха дронів в армії. Артрозвідка, якщо вона хотіла бути ефективною, мусила абсорбувати і цю технологію.

Але за старими добрими українськими традиціями про потребу поговорили, а бригаду створили тільки після повномасштабного вторгнення в 2022 році.

"Все відбулося рівно за 2 тижні, дуже швидко. Бо ми уже були потрібні", – пояснює з іронічною посмішкою Попов.

Новий характер бойових дій після 24 лютого 2022-го, коли почалась повноцінна конвенційна війна за участю всіх родів військ, поставив жорсткі вимоги до сформованої бригади.

По-перше, необхідно було швидко збільшити технічні спроможності ЗСУ в отриманні різних видів розвідданих: запустити масову роботу БПЛА, відродити знищені підрозділи радіоелектронної та радіотехнічної розвідки, інтегрувати отримані від партнерів надсучасні технічні засоби.

По-друге, не менш важливо було з усім цим потоком інформації ефективно давати собі раду.

"Потрібні були люди, які будуть аналізувати інформацію і допомагати артилерійським командирам приймати рішення. А в штаті органів військового управління не було аналітичних підрозділів, їх треба було створити", – пояснює Попов, якому цей новий підрозділ і довелося створювати.

Завдяки грамотній організації процесів, у ЗСУ з'явився підрозділ, який здатний здобути розвідувальну інформацію, обробити її, підтвердити цілі, передати їх артилеристам чи ракетникам й у кінці підтвердити ураження.

І що не менш важливо у сучасній війні – записати ефектне відео знищення ворожої техніки.

"Ті технічні засоби розвідки, які у нас є, це дуже високотехнологічні речі. Навіть якщо взяти не армію і країну, а глянути, що взагалі технологічного є у світі, то озброєння нашої військової частини абсолютно йде в ногу з часом", – з гордістю розповідає комбриг Попов.

Перевага "Чорного лісу" над меншими підрозділами в тому, що бригада оснащена справді за останнім словом військової техніки. Сучасні великі РЛС та інші засоби дозволяють їй виявляти ті ж описані на початку комплекси ППО з дуже далекої відстані.

"Безпілотники виявляють лише частину цілей і виконують частіше задачу дорозвідки, уточнення координат, здобутих іншими технічними засобами, які є в нашій частині. Тобто безпілотник летить уже для підтвердження цілі", – пояснює секрет успіху своєї бригади комбриг 15-тки.

І якщо "інші технічні засоби" здебільшого західного виробництва, то безпілотні комплекси у "Чорного лісу" – переважно українські. Очевидно, що отримані від партнерів сучасні західні БПЛА в бригаду теж потрапляли і показували себе чудово, але головні "робочі конячки", все ж, мають українське свідоцтво про збірку.

"Воно круто – мати якісь західні комплекси, вони дуже технологічні й класні", – розмірковує Попов уже за кермом службового авто.

Авто – старенький кросовер із нульових – не справляє враження машини великого начальника. Але підвіска непогано справляється з розбитою звивистою дорогою в якомусь із ярів Донбасу.

Фари виривають із повної темряви то клапоть ґрунтовки, то перехрестя десь між кущів, то стрімкий спуск розбитою заасфальтованою доріжкою.

"Машинка не нова, але їде наче непогано, і фари так рівно розсіюють світло", – вклинюємось у відповідь комбрига з компліментом старому авто.

"Ага. Але це хороша ілюстрація, чому я не люблю, коли в бригаду привозять якісь старі "корчі". Тут ходову поступово довелось поміняти майже всю. І фари повністю замінили. І ще купа дрібниць, які в підсумку коштують дорого. Бригада в рік на ремонт всіх машин витрачає кілька мільйонів.

Тому ми на завдання хлопцям намагаємось вибивати нові авто, щоб вони не ламались десь серед поля", – з посмішкою розповідає Попов, вдивляючись в розбиту ґрунтовку. І продовжує:

"Повертаючись до літаків… Коли у тебе сотні бортів, то час від часу кожен із них потребує ремонту, і бажано швидкого. Чи от в екіпажу щось сталося, і пілоту треба консультація. Не колись, а саме в цей момент. В таких ситуаціях дуже круто, що українські виробники поруч і завжди готові включитись, допомогти, поремонтувати. І роблять це за два тижні, а не за пів року".

Найбільш поширеним у 15-ій бригаді можна вважати український розвідувальний дрон "Шарк".

Цікаво, що цього безпілотника, який уже встиг стати легендою, до початку повномасштабної війни не існувало. Як і бригада "Чорний ліс", БПЛА "Шарк" став спробою швидко відповісти на нові реалії бойових дій уже по ходу війни після 24 лютого 2022 року.

Із Дмитром Хасаповим, директором компанії "Ukrspecsystems", яка створила "Шарк", ми зустрічаємось у кафе в Києві. На запитання, як з'явився цей безпілотник, Дмитро дає несподівану відповідь: "Це був крок назад для нас як компанії".

Бачачи, що його відповідь викликає нерозуміння, директор USS пропонує почати спочатку – із російської агресії в 2014 році.

Тоді, пояснює Дмитро, українська армія опинилася в критичній ситуації – бракувало всього, зокрема й дронів.

Військова розвідка швидко усвідомила, що безпілотники мають величезне значення для майбутніх бойових дій, тому вирішила розвивати цей напрям. Спочатку дрони купували на міжнародному ринку, зосібна в Китаї. Першими в небо злетіли китайські дрони Mugin, які в Україні перелаштовували під потреби армії. Але згодом Китай перекрив постачання компонентів.

Коли стало ясно, що імпорт безпілотників більше не може задовольняти потреби армії, в Україні почали шукати варіанти, щоб створити власні продукти.

Так з'явився перший дрон USS – PD-1, "People's Drone". Попервах продукт був далеким від досконалості.

"Спершу були, скажемо так, і злети, і падіння. Були етапи, коли проводка моталася просто ізолентою, коли корпус ще був пінопластовий і багато інших, смішних тепер, речей. Але ми навіть вийшли на міжнародну арену і мали закордонні контракти", – пригадує Хасапов.

З часом PD-1 вдосконалювався і перетворився на PD-2 – більш потужний дрон із купою цікавих "фішок", яких у першій моделі не було.

"Дрон доріс до PD-2, в якого автоматичний зліт та посадка, який має 12+ годин польоту, 180+ кілометрів дальності. Це вже такий серйозний апарат міжнародного рівня.

Тому, коли сталося повномасштабне вторгнення, PD-2 одразу брав участь в операціях з оборони Києва. І відіграв дуже велику роль. На той час у нас були готові літаки на експорт. Звісно, ми вирішили, що всі ці відправки обнуляються, і ми все віддали нашим силам, які давали відсіч агресору", – пригадує директор USS.

Втім, реалії 2022 року показали, що PD-2 був занадто складним в експлуатації і трудомістким у виробництві, він не міг стати масовим продуктом.

Армія потребувала дешевшого, масового дрона – їх потрібні були тисячі.

"Ми сіли і вирішили, що нам як компанії потрібно зробити "крок назад", який стане великим кроком вперед для індустрії і поштовхом для ринку.

Ми ухвалили рішення мінімізувати складні фічі, які напрацьовували для PD-2, і дати максимально спрощений масовий безпілотник. Але щоб він в той же час був достатньо якісним і міг виконувати всі завдання для розвідки та коригування артилерії", – пояснює стратегію компанії Хасапов.

Так з'явився електричний безпілотник "Шарк", максимально простий, з дуже зрозумілим інтерфейсом, з мінімізованим пультом керування – по факту це просто ноутбук.

Він отримав зрозумілу систему злету з катапульти, просту посадку, легкий курс навчання для пілотів, який триває 5 днів.

І при цьому "Шарк" – це масовий безпілотник зі справді гарними тактико-технічними характеристиками: до 80 кілометрів радіус польоту, до 4 годин перебування в повітрі.

Очевидно, що перші літаки, знову ж, не були ідеальними. Але розробники мали величезну конкурентну перевагу над закордонними компаніями – вони фізично були в Україні поруч із тими, хто на їхньому дроні літав.

"Ми дуже завдячуємо своїм експлуатантам, які нам безупинно дають зворотний зв'язок про наш безпілотник. І наразі той "Шарк", який був у 22-му році і який є на сьогодні – це дві зовсім інші версії того самого продукту. Ми його модернізували до такого стану, щоб всі наші експлуатанти були задоволені.

Там інший зв'язок, щоб мати антиджемінг (протидія подавленню GPSсигналу – УП). Система приземлення була доопрацьована. Поставили інший підвіс з камерами, який зараз має трекер, захоплює ціль і супроводжує її.

Тобі нічого не треба робити, просто дивишся в екран, бачиш ціль і передаєш координати – а далі вже арта робить свою справу. Словом, майже все в "Шарку" було доопрацьовано", – не без гордості розповідає директор "Ukrspecsystems".

Щоб справлятись із потоком фідбеку з фронту і швидко адаптувати продукт під реальні бойові потреби, розробники мусили збільшити свій відділ R&D у п'ять разів. А сервісна служба працює в режимі 24/7.

"Ми для себе вирішили, що будемо компанією, яка повністю закриває цикл виробництва і матиме свою екосистему: у нас своя система керування, свої підвіси, своя безпілотна техніка. Ми йдемо повністю в такий, умовно кажучи, РУК – розвідувально-ударний комплекс.

Це коли єдиний термінал управління забезпечує керування усіма нашими розвідувальними комплексами, отримує із них дані, передає координати, по яких ударний безпілотник летить і вражає ціль. Таким чином ми єдиною екосистемою закриваємо усю потребу, яка є зараз на фронті", – ділиться своїм поглядом на шлях майбутнього розвитку безпілотників директор USS.

А тим часом, готуючи технологічний стрибок уперед, компанія зробила ще один "крок назад". Знову ж як відповідь на запит від військових з'явився дрон "Mini Shark".

Він розрахований на роботу на короткі дистанції – до 20 км і польоти тривалістю до 2 години.

"Міні Шарк" – це дуже мобільна версія літачка. PD-2 – це комплекс із трьох літаків і сумарно там 16–17 великих ящиків обладнання. "Міні Шарк" пакується в рюкзачок. Якщо є завдання прибігти в якесь місце, запустити дрон з руки, подивитися, спакуватися і побігти далі, то "Міні Шарк" якраз про це", – пояснює Хасапов.

Таким чином компанія дає можливість у рамках однієї екосистеми проводити глибоку розвідку до 180 кілометрів на PD-2, оперативну розвідку "Шарком" на 80 кілометрів і контролювати передній край фронту на глибину в 20 кілометрів за допомогою "Міні Шарка".

"Нас насправді 20-кілометрова дальність уже не цікавить. Наша задача, як ми її називаємо – low deep strike – 30 кілометрів і далі", – каже УП командир взводу безпілотників "Чорного лісу" Костянтин.

З ним і його колегами пілотами ми спілкуємося в приватному секторі одного з міст Донбасу, де базується їхній взвод.

Як каже комбриг Попов, у якого солдати мають кілька локацій у таких, по суті, покинутих будинках, ці подвір'я є одним із сумних атрибутів війни.

"Це такий образ зруйнованих мрій. Люди старались, щоб збудувати собі цей будинок. Мріяли, як будуть у ньому жити… А тоді приходить війна і виганяє людей звідси. Ми намагаємось у таких будинках власникам щось ремонтувати, тримати все в чистоті. Але чи хтось колись сюди повернеться жити – питання", – пояснює Попов, окидаючи подвір'я задуманим поглядом.

На цю локацію ми з Поповим, захопившись розмовою, поїхали просто через центр Покровська. І уже в самому місті зрозуміли, що до найближчих позицій росіян якихось 10 кілометрів.

Хоч ніщо в поведінці місцевих на це навіть не натякало: люди пили каву біля піцерії, жінки з дитячими колясками спокійно прогулювались по тротуару і, наче із фільму "Матриця", ефектна блондинка в червоному платті впевнено дефілювала по нерівному бруку.

Та все ж відчуття, що ти на Донбасі, цій тонкій смужці тверді над прірвою, яка щодень меншає, обкришується в безодню війни, поступово опановує нами. Розмова стає стриманішою, речення коротшими.

На позиції екіпажі саме приїхали із завдання і розвантажують обладнання з нових автомобілів. У дворі метушиться чимало народу, бігає на серйозному сторожовому режимі коргі Токіо.

Тож замість відчуття запустіння у дворі панує атмосфера маленького військового мурашника.

"Всі ресурси в піхоті, тому обслуговування у нас лежить на нас же. Оператор і їсти варить, і водить машину, і в охороні стоїть.

Ми ще жартуємо, що після перемоги відкриємо ПВК – приватну вантажну компанію. Особливо новачків, які приходять, ми одразу попереджаємо, що тут більше вантажимо – розвантажуємо, ніж полюємо на ворогів", – жартує головний сержант взводу безпілотників Петро.

Щоб мати змогу поговорити у спокійнішій обстановці, Петро запрошує перейти в заховану за будинком альтанку, рідко обплетену виноградом.

Тут ми продовжуємо розмову на чотирьох: згадані уже Петро і Костянтин та Денис – командир одного з екіпажів. Усі до 2022 року – люди цивільні: Петро, наприклад, інженер з дипломом Харківського авіаційного, Денис – штурман далекого плавання на флоті.

"У нас в підрозділі жодного кадрового військового не було в момент створення. І зараз от на польотах немає людей, які до 2022 року були в армії. Тільки коли один наш початковий екіпаж розрісся до батальйону, то тоді з'явилися кадровики.

Але те, що більшість людей у нас не були в армії – це плюс. Ми більш гнучкі, ми більш схильні проявляти ініціативу, подавати ідеї на покращення", – ділиться спостереженнями Денис.

Хлопці розповідають, що за той недовгий час, коли їхній підрозділ із роти РЕБ трансформувався в батальйон БПЛА, роль і основні пріоритети їхньої роботи змінилися кардинально.

"Ми зосередилися на пріоритетних цілях. У нас такий, я вважаю, правильний курс: не ганятися за всім, що ми можемо знайти. Є розвідувальні групи в інших підрозділах, які можуть робити таку роботу. А ми зосередилися на пріоритеті – це ППО", – розповідає головний сержант Петро.

"Якщо уразити танк, ти допоможеш піхоті на якійсь маленькій ділянці фронту. А якщо знищити "Тор" чи "Панцир", ти звільняєш цілий сектор для роботи всієї авіації: і пілотованої, і безпілотної. І вона зможе нанести набагато більше ураження ворогу", – пояснює Петро свою тезу.

На початку російського вторгнення пілотів і дронів було обмаль, тому основна місія артрозвідки полягала в контролі лінії зіткнення. Але станом на літо 2024-го піхотні підрозділи на фронті настільки насичені власними розвідувальними БПЛА малого радіусу дії, що пілоти "Чорного лісу" змогли сфокусуватися на роботі в глибшому тилу ворога.

Це командир взводу Костянтин і називає low deep strike.

"Для міномета вистачить і "Мавіка". Гармата працює на 10–15 кілометрів за лінію фронту, тому для неї краще щось типу "Лелеки", "Фурії", "Валькірії", той же "Міні Шарк".

Але зараз багато хто собі в піхотні бригади по якихось своїх каналах дістають повноцінні "Шарки". І використовують ці дрони не за призначенням. Тому що "Шарк" має більше шуршати по глибших тилах, а не шукати якусь піхоту прямо на лінії розмежування. Тоді ефект від його роботи буде набагато більший", – пояснює Денис.

Щоб наочно зрозуміти, що мається на увазі під більшим ефектом, можна сказати, що 15 бригада зуміла знайти і знищити понад 30 самих лише засобів ППО. Тобто цілий полк протиповітряної оборони ворога.

Власне, це одна з головних причин, яка дає можливість комбригу Попову спокійно казати, що в їхньої бригади немає проблем із забезпеченням і озброєнням. Ті, хто ухвалюють рішення і виділяють допомогу ЗСУ, бачать результат і підтримують підрозділ, який робить різницю на полі бою.

"Ми знайшли і знищили дуже багато. Але мене тішить те, що ці об'єкти не можна відновити або зробити з нуля, навіть за рік. Бо абсолютно неважливо, скільки ці комплекси коштують. Важливо, що відновити їх дуже технологічно складно і довго. Ось в цьому насправді цінність нашої роботи.

А різних таких засобів згоріло вже багато. І РЕБів, і супермодних радіолокаційних станцій. Були і розробки 2023-го року, які ще не пішли в серію, але вони уже нами знищувалися", – пояснює Попов.

До речі, такі історії, як ураження російської розробки 2023 року, експериментального радара загоризонтного виявлення "Предел-Е", показують кілька цікавих нюансів нової війни.

По-перше, сам факт знищення подібного радару, який не зумів побачити безпілотник над собою і спокійно дочекався ракети, яка його спалила, багато говорить про якість розробки.

По-друге, з'являється розуміння того, наскільки небезпечним може бути бажання швидше похвалитись результатами під час подібних операцій.

"Ми ще не встигли посадити літак, а відео вже було опубліковане. На наступний день ми знищили "Бук". І також це відео було миттєво опубліковане. І після цього росіяни зрозуміли, що ми важливі, і нам за тиждень поклали три літаки з "С-400". Ми тільки залітаємо "за смужку", і все – пуски з "С-400" і темний екран", – обурюється Костянтин.

Ну і третій цікавий аспект ураження "Пределу-Е" полягає в тому, що на злитих в інтернет відео інтерфейс безпілотника не схожий на жодну з українських розробок. А отже, пілоти працювали на котромусь із переданих ЗСУ західних БПЛА.

"Чорнолісці" про це говорити не готові, але залюбки діляться спостереженнями щодо різниці між новітніми розробками різних сторін.

"Захід був у цьому секторі першопрохідцем. І Sсan Eagle, і їхній Reaper, і інші комплекси – це недосяжний рівень", – каже командир екіпажу Денис.

"У західних систем є багато плюсів. По-перше, це висока надійність. Воно зроблене на виробничих потужностях дуже великих компаній, і це відчувається одразу. По-друге, західні комплекси можна застосовувати для великого діапазону різних дій.

Але мінуси в них теж явні – всі вони дуже дорогі і їх дуже мало. А наша війна показує, що багато вирішує кількість", – доповнює головний сержант взводу Петро.

"А які дрони у росіян?" – запитуємо для контрасту.

"Матеріали, з яких вони зроблені, так, дешеві. Але воно працює. Знаєте, на виставках зброї всі ці російські дрони вилизані, кріплення металеві, шурупи якісь з алюмінію дуже легкі. Але коли наші ППОшники приносять збитими ті самі дрони, то воно все на якихось стяжках, суперклеєм приклеєно і так далі. Але літає.

Є три компоненти, які на всіх розвідувальних дронах мають бути хороші: камера, автопілот і модулі зв'язку. Камера в росіян очевидно не російська. Автопілот теж. Але найдорожче – модулі зв'язку – противник якось робить сам. І це погано", – описує характеристики ворожої техніки Петро.

"У росіян дрони дешеві, хороші і їх багато. Але це як було з FPV. Ми придумали зробити із цього засіб ураження. Ворог до цього не додумався, але тепер перевершує нас у кількості. Хоча всі зразки, які наші перехоплюють, вони набагато гірші за українські аналоги в плані якості", – з холодком у голосі доповнює Денис.

Усі погоджуються на одному – щоб мати перевагу на війні, головне не зупинитись в оновленні й удосконаленні техніки. Це буде в прямому сенсі смертельною помилкою.

"У цій війні БПЛА проходять той самий шлях становлення, який колись пройшла авіація. Першими були розвідувальні дрони. Потім з'явились прості бомбардувальники. Тепер перейшли до перехоплювачів. Логічно, що далі будуть, скоріше всього, винищувачі і штурмовики", – розмірковує Петро.

***

Кожна велика війна породжувала свою нову еліту у військах. Перша світова породила елітні підрозділи артилерії, Друга світова була часом бронетанкових військ, Холодна війна позначилася домінуванням авіації.

"Можна сказати, що наша війна породжує нову еліту – безпілотників?" – звертається УП зі своїми роздумами до пілотів "Чорного лісу".

"Ми себе називаємо "очі богів". Бо артилерія – богиня війни, але вони без нас – сліпі кроти. А ми без них – нещасні спостерігачі (в оригіналі цитати було слово, яке не надається для цитування – УП)", – каже після коротких роздумів командир взводу безпілотних авіакомплексів Костянтин.

"Але прям про нову еліту можна казати, коли щось самостійно стає game changer'ом. А БПЛА – це поки історія, коли ми повністю нічого не змінили. Різницю досі робить високоточна артилерія та ракети.

Хоча, – на мить задумується. І продовжує: Але ми таки повністю змінили філософію застосування артилерії, давши їм очі".

"Ну, не скажи. Артилерія завдяки БПЛА помінялася просто кардинально", – не погоджується Петро.

"До появи дронів артилерія і РСЗВ застосовувались батареями по 6–12 машин і просто накривали квадрати. Зараз же машини і гармати стріляють по одній, бо завдяки БПЛА можна точно відкоригувати вогонь.

Батареями навіть найбільш нелякані росіяни уже не працюють. Це стало самогубством, бо по скупченню одразу відпрацьовують дрони і ракети. Але поки у нас немає власних засобів ураження, то game changer'ом ми не станемо", – додає головний сержант і трохи стомлено видихає дим.

Вранці, коли ми прокидаємось і лаштуємось у дорогу, хлопці уже виїхали на позиції. Їхня щоденна робота дала українським Збройним силам можливість завдяки точності ураження добитися хисткого паритету з противником, який робить ставку на кількість озброєння.

Можливо, того дня пілоти "Чорного лісу" зі своїми "Шарками" не змінили повністю правила воєнної гри. Але без їхньої роботи Україна в цій грі навряд чи протрималась б так довго.

Роман Романюк, УП