Усі приходять зі страхом потрапити одразу на нуль. Як тренують і мотивують новобранців у бойовому підрозділі морської піхоти

Двоє бійців у бронежилетах і касках тягнуть третього вузьким окопом. "У нас "двохсотий"", – кричить один із бійців.

– Хлопці, не поспішайте, розраховуйте свої сили, – дає тим часом настанови "двохсотий". – Ви маєте розуміти, що такий може бути не один. Тому все робіть потихеньку: потягнули – відпочили.

– Ти бач, який балакучий "двохсотий", – відсапуючись, відповідає той, що тягне. – Оживи, будь ласка, і вилізь на бруствер сам, бо я тебе не перекину.

Цей дивний, на перший погляд, діалог – цілком буденний під час тренування в 1-му батальйоні 37-ої окремої бригади морської піхоти. Бійці відпрацьовують різні ситуації, зокрема й евакуацію загиблих і поранених. Більш досвідчені підказують новачкам, як правильно діяти.

Зрештою в "легенді" навчання з'являється й поранений – "трьохсотий".

– У вас "триста", що треба робити? – схиляючись над окопом, питає інструктор.

– Медика покликати!

– Медик не відповідає! Що робити? – підвищує голос інструктор. – Негайно надавайте допомогу побратиму! Шукайте його турнікет!

Доки умовному пораненому надягають турнікет, інші розкладають ноші. Четверо бійців евакуюють пораненого з позицій.

– Ідіть натоптаною стежкою, нікуди не звертайте! Там може бути заміновано, – кричить їм навздогін інструктор. І далі повертається до тих, хто залишився в окопі. – Тримаємо оборону, сектори не залишаємо, слідкуємо за небом. Активніше, хлопці, а то немов не снідали, чесне слово.

Про те, як новобранці потрапили до війська, чого їх навчають на тренуваннях, якого страху їм вдається позбутися в батальйоні та чи існує універсальна порада для воїна, який прийматиме перший бій – у нашому репортажі.

Ранок для майбутніх бійців починається з форсування водної перешкоди з імітацією обстрілів на воді, пересування до визначеної точки, робота в парах, маскування на відкритій місцевості. Далі групи переходять до окопів. Задача однієї – штурмувати їх, іншої – тримати оборону. По обіді – стрільби, ввечері – відпрацювання штурмових та оборонних дій у темряві.

Хлопці тренуються два тижні, попереду – ще три. Більшість із них – новобранці, які прийшли до підрозділу одразу після базової військової підготовки (БЗВП) у навчальному центрі.

Дехто вже має бойовий досвід, проте охоче бере участь у навчанні разом із новоприбулими бійцями. Адже прокачати навички ніколи не завадить.

Один із них – Віталій. У 37-ій окремій бригаді морської піхоти він з перших днів її існування. В "активі" Віталія – штурми на донецькому напрямку, операція на Лівому березі. На той час він був пілотом "мавіка", проводив розвідку, доправляв гуманітарні вантажі побратимам у Кринки.

– Іноді ми по кілька десятків вильотів за день робили, бо іншого способу постачати воду, їжу, ліки просто не було. Зараз я проходжу тренування разом із новачками, щоб не втрачати форму. Підказую хлопцям, як діяти, де може бути заміновано, як виглядають розтяжки, – каже Віталій. – Ділюся досвідом. Хлопці – молодці, викладаються по повній програмі.

Після занять усі разом обговорюють, що вдалося бездоганно, а над чим варто ще попрацювати.

– Помилки будуть завжди, наша задача – проаналізувати їх, щоб мінімізувати їхню появу в реальному бою, – пояснює "Інструктор", який курує навчальний процес. – Щовечора ми збираємося, проговорюємо пройдений матеріал, питаємо, чи все засвоїли, чи зрозуміло, для чого ми це робили.

Виходячи з відповідей, бачимо, треба повторювати заняття чи ні. Це важливо як для новачків, так і для "старих" воїнів. Постійні тренування підвищують упевненість та мотивацію.

Мотивація новоспечених військовослужбовців – болюча тема для війська. Не секрет, що переважна більшість зараз опиняється в армії не за власним бажанням. Результатом чого часто стає легковажне ставлення до навчання, військової дисципліни, наказів командирів тощо. І це зрештою перетворюється на проблему для підрозділів, куди потрапляють невмотивовані бійці.

Костянтин у підрозділі трохи більше ніж два тижні. Чесно зізнається, що в армію його забрали дорогою до роботи. Каже, що спершу був у ступорі, згодом звик і до фізичних навантажень, і до нового життя загалом.

– Не скажу, що це легко. Сумую, звісно, за цивільним життям, тому що звик до певної свободи, – пояснює він. – От кажуть, що тим, хто зараз іде до війська, не вистачає мотивації для служби. Насправді для всіх дуже важливо, щоб ставилися по-людськи, чесно говорили, що нас чекає, куди підемо, що будемо робити, пояснювали, підтримували. Тоді з'являється мотивація.

– Прийшов, значить, наш час стати до зброї, – філософськи зауважує його побратим Сергій. – Це нормально. Я взагалі зварювальник, донедавна не мав жодного уявлення про військову службу. Але нічого, навчаюся. У підрозділі тренування специфічні, більш поглиблені, ніж на БЗВП, є над чим працювати.

– Тут більше практики з різною зброєю, зокрема кулеметами та гранатометами. Постійно відпрацьовуємо штурми, тактику, вчимося ухвалювати власні рішення в ході бою, – підхоплює Василь. – Важко. Водночас і цікаво. Все нове для мене. Але це вже моє життя, я склав присягу і буду боронити країну.

Василь – будівельник. Жив і працював у Києві. Сам до військкомату не йшов, але чітко усвідомлював, що рано чи пізно отримає повістку. Тому, каже, просто чекав цього моменту. Загалом тут у всіх свої історії про те, як хто потрапив до війська. І хлопці, на диво, охоче діляться ними, навіть негероїчними та подекуди кумедними випадками.

Є у підрозділі, наприклад, професійний художник. Заснув на зупинці, вкрали документи, пішов до поліції, а звідти потрапив до ТЦК.

– Я, в принципі, розумів, що моя пригода цим закінчиться, – сміється "Художник" – професія стала його позивним. – Знаєте, що мене здивувало? В підрозділі мене запитали, хто я за фахом; сказав, що художник. Мені купили фарби, акрилові фломастери, усе, що необхідно для роботи, і попросили розмальовувати гільзи. Їх потім дарують волонтерам, які допомагають батальйону.

Безумовно, я теж тренуюся, як і всі, але водночас маю можливість займатися улюбленою справою. Мені це дуже подобається.

Можливість підготуватися до виконання бойових завдань безпосередньо в підрозділі – вагомий фактор для всіх новоприбулих. Адже кожен ще на цивілці неодноразово чув історії на кшталт "Хлопці приїхали з БЗВП і їх одразу кинули на "нуль" без підготовки".

– Коли ми приїхали в батальйон, я думав, і з нами так буде, однак ні. Нас навчають, мабуть, ще довше, ніж у навчальному центрі. Чесно – ми дуже раді цьому, – зазначає Костянтин. – Є можливість покращити навички, ретельно пройти вогневу підготовку з різним озброєнням.

Графік дуже напружений. Тут така собі збірна солянка – є ті, кому й по 50 років. Я теж, хоч і молодий, не можу похизуватися міцним здоров'ям, але ми всі намагаємося виконувати завдання. Звісно, якщо люди не витягують навантажень, інструктори ставляться з розумінням, дають відпочити. Такого, щоб заганяли до втрати свідомості, немає.

– Вони всі приходять зі страхом потрапити одразу на позиції, – каже "Інструктор". – І зникає він лише тоді, коли упевнюються, що цього не станеться раніше, ніж вони здобудуть достатні знання. Треба увесь час говорити з людьми, знаходити до кожного індивідуальний підхід, кожного зацікавити.

До речі, командир нашого батальйону спілкується з усіма новачками і запитує, хто чим займався у цивільному житті. Відповідно до цього підбираються посади. Був хорошим трактористом – зможе водити бойову машину чи М113, наприклад. Вчителем інформатики – писатиме програми для дронів. Тобто завжди намагаємося враховувати досвід, освіту, фах бійця, який до нас прийшов. Якщо кожен добре знає те, чим він займається, то підрозділ набагато успішніше виконуватиме задачі.

– Саня, а що ти так захрип? – запитує один інструктор в іншого.

– Та мені ж треба було докричатися до групи, яка заходила на штурм.

– То ж ти маєш рацію з собою…

– В рацію почує один, а мені треба, щоб почули і зрозуміли всі, щоб не було потім: "Я не знав, я не почув", – усміхається інструктор.

У таборі – час перепочинку. Хлопці сидять чи лежать на землі, підставляючи обличчя теплому сонечку. Хтось гомонить між собою, сміється. Хтось мовчить, занурений у власні думки.

Так чи інакше, настане час, коли кожен із тих, хто зараз проходить навчання, піде на перше бойове завдання. Якою б якісною не була підготовка, буде важко і морально, і фізично – відверто попереджають наставники в тренувальному таборі.

Чи існує якась універсальна порада для воїна, який прийматиме перший бій?

– Головне – це добре знати тактичну медицину, щоб допомогти собі і своєму побратиму, – відповідає "Інструктор". – Слухати і чітко виконувати накази командира і досвідчених бійців. Це найважливіше.

– Базова порада – вміти правильно і максимально швидко накладати турнікет. А також вміти опанувати страх та подолати паніку, – додає бойовий медик Віталій.

– І ще одне – повага… Повага один до одного в будь-якій ситуації. Бо всі ми тут тепер сім'я, велике бойове братство. Тому маємо стояти пліч-о-пліч, разом – і до Перемоги.

Аліна Іваненко, для УП