title pic
Є лише одна істина причина, чому росіяни йдуть на війну проти України, і це не ідея

14.11.2023

18:21

Напишу про дуже важливу річ – мотивацію цієї війни. Причому не з нашого боку. З нами все зрозуміло – ми або виживемо, або зникнемо. Тут немає третього варіанту, хто б і як його не шукав. Якщо вони дістануться нашого горла, то проєкт "Незалежна Україна" можна вважати знищеним. Повірте, ще одного шансу не буде, Росія його не дасть.

Отже, про мотивацію. Росія на сьогодні у короткостроковій перспективі не здатна перемогти Україну. Бліцкриг провалений, позиційна війна не призведе до стратегічних успіхів. Заявлені цілі – усі ці денацифікації, демілітаризації – надумані та недосяжні. З таким самим успіхом і змістом можна говорити про обов'язкову "дефекацію, деперсоналізацію та детермінізацію". Слова тут не мають значення.

Війна – найкраще, що могло статися з росіянами

Гляньмо на факти. Захоплення Росією українських територій – від Сяну до Дону – неможливе навіть теоретично, на це немає сил та можливостей. Якщо ми, звісно, здамося, то інша річ, але українці здаватися не збираються.

Утримання краденого жертиме колосальні ресурси агресора так, що будь-яка сарана почне заздрити. Це чудово, але є одне "але". Цих ресурсів багато. Дуже багато. Вони практично безмежні на тимчасовому проміжку у 25 – 30 – 40 років. Росія вже воєнізує економіку, включає ті самі горезвісні внутрішні резерви.

Це багата ресурсна країна, далеко не Північна Корея. Росія здатна прожити під санкціями десятки років без критичної втрати якості життя більшості населення. Нафта, газ, продукти харчування є і нікуди не подінуться, а без айфонів можна обійтися. Переважна більшість населення не відчує різниці.

Насамперед тому, що про кращу якість життя до війни могли говорити виключно великі міста та розвинені регіони. Загалом, на мільйонах квадратних кілометрів життя принципово не змінювалося. Отже, підходимо до найголовнішого.

Улітку 1914 року військовий міністр Росії сказав імператору Миколі: "Государю, війна – це найкраще, що може статися з Росією". Сьогодні ця фраза звучить більш ніж актуально. Нинішня війна для величезної кількості громадян Росії – соціальний ліфт небаченої потужності. Величезний успіх, який постукав до них у двері. Щастя, що дарує дорогу у світле майбутнє.

Нещодавно мені написав мій добрий знайомий, російський кінорежисер. Він побачив, які гроші платять тим, хто їде вбивати в Україну. Побачив і був шокований. Він зараз стільки не заробляє. Це величезні гроші. Не для споживачів гарбузового лате, які купують собі ламбо під колір туфель, звичайно. Але для звичайного російського громадянина, який звик брати у тещі 300 рубчиків на п'ятничну горілку, це наче синій птах, що сів на плече.

Це половина річної зарплати, а то й ціла річна зарплата за місяць війни, це величезні гроші за можливе каліцтво, яке пересічний росіянин не зміг би заробити за роки. Це, зрештою, величезні "гробові", якщо вже зовсім не пощастить. Ой, які гробові! За живого б десятої частки не дали, навіть при розбиранні на органи! Той випадок, коли українська куля може забезпечити всю родину, перетворивши нещасливий шлюб у довгі роки добробуту.

Соціальний ліфт по-російськи

Ідеологія тут вторинна. На цю війну Росія йде за гроші, вигадуючи різні причини та гасла на її виправдання. Ці причини нічого спільного з реальністю не мають, але відіграють роль для подальшої фальсифікації історії, відбілювання сотень тисяч убивць та мародерів до світлих образів борців із нацизмом та НАТО. Росії не звикати фальсифікувати історію. Цим прийомом користується постійно.

Ми шукаємо у цій війні протистояння ідеологій, глибокий історичний аспект, боротьбу світових устроїв та конфлікт цивілізацій. А Росія просто платить гроші маргіналізованій частині населення за вбивство громадян сусідньої країни та випускає з в'язниць тисячі ув'язнених, щоб вони робили те, що відповідає їхнім внутрішнім настановам – убивали українців.

Мовиться про сотні тисяч людей, про величезний мобілізаційний ресурс, який не треба надихати. Йому все одно кого вбивати: українців, казахів, грузинів, естонців чи американців. Йому заплатили. Якщо ми перестанемо натягувати високоморальну сову на російський квадратний глобус, то все стане на свої місця.

Ми воюємо із найманцями, а не з ідеологічно вмотивованим ворогом. І тоді Буча вже не здається несподіванкою, а стає звичайним кошмаром. Місто, яке віддали банді на пограбування. Пам'ятаєте, черги на пошті, щоб відправити трофеї додому? Денацифікація у дії. Нічого дивного. Грабувати, вбивати та ґвалтувати – це типова поведінка викликана часом, вихованням та обставинами.

Мине лише кілька років, і ми почуємо, що росіяни зняли сотні фільмів і написали тисячі книг про "великий подвиг російського народу", про криваву боротьбу з НАТО, яке дивом не напало раніше. Про українських "нацистів". Про "героїв", що вийшли з в'язниць, щоб грудьми прикрити батьківщину від зазіхань світового зла. Світове зло любить розповідати про свою невинність. У Росії патріотизм легко купується за гроші. А ще легше за великі гроші.

У принципі, Росія чинить розумно, утилізуючи непотрібну біомасу за фантики. Як це виправдати – інше питання. І чи потрібно виправдовувати взагалі, чи зійде і так? Для внутрішнього користування виправдання зайві. Достатньо щедро заплатити. Життя у Росії завжди цінувалося менше, ніж пляшка горілки. Що вже говорити про китайський "Москвич" або пральну машину. Війна – це той соціальний ліфт, на який вони заслужили. Але нам від цього не легше.

Джерело: https://24tv.ua/rosiyani-ydut-viynu-proti-ukrayini-ne-cherez-ideologiyu-cherez_n2431912